Тема: "Кризові явища в Римській імперії. Поділ Римської імперії"
31.03.2020р.
Завдання:
1. Дати відповідь на запитання історичного диктанту:
1) Як називався центральний майдан Риму?
2) На скількох пагорбах розкинувся Рим?
3) Як називався водогін?
4) Як називалася підземна каналізація Рима?
5) Що будували на честь переможців-римлян, частіше на початку вулиць?
6) Як називався основний одяг римлян?
7) Що носили заможні римляни поверх туніки?
8) Як називалися громадські лазні?
9) Що називалося в Римі граматикою?
10) Як називали раба, який супроводжував учня до вчителя?
2. Опрацювати параграф 52.
3. Переглянути відео: https://www.youtube.com/watch?time_continue=3&v=0cCejtyZ5ks&feature=emb_logo
4. Виконати завдання на закріплення знань:
Вставте пропущені слова:
1) У ІІІ ст. н. е. в Римській імперії починається …....... Рабська праця витіснила працю вільних ремісників та селян, які жили в ….............. , вимагаючи ….................. Римські імператори змінювали один одного — це був час, коли імператорів проголошувала армія. Це були …................. імператори, а імператорів, яких обирав сенат, називали …................
2) У другій половині ІІІ ст. н. е. посилилися набіги …........... племен. Це були племена …................................................... . Римська імперія перейшла від завоювань до ….............................
5. Зробіть підрахунки:
Залишки величезної захисної споруди в Британії можна побачити й зараз. Вал Адріана побудований у 122 році н. е. для захисту від вторгнення варварів на землі римської провінції Британії. Скільки років валу Адріана?
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ!
У II—III ст. велетенська Римська імперія вступила у тривалу кризу. Дедалі рідше збиралися народні збори і до III ст. н. е. вони зовсім зникають. Сенат уже не розв’язував важливих проблем держави. У провінціях постійно було неспокійно. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій раз за разом проголошувала незалежність. Армія, яка становила опору імператорського Риму, втрачала боєздатність і дисципліну. Скарбниця держави була порожньою через витрати на величезну армію та розкіш імператорського двору. Щоб покрити витрати, імператори вдавалися до всіляких фінансових махінацій: зменшувалась вага срібних і золотих монет, карбувалися мідні гроші тощо. Все це викликало знецінення грошей — інфляцію, а як наслідок — зростання цін, господарський занепад, падіння життєвого рівня. Втрачався зв’язок із провінціями, занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.
Із припиненням загарбницьких воєн Рим уже не отримував невільників у таких масштабах, як раніше. Раби стали дорожчими. Відповідно зменшилась ефективність рабської праці. Тому рабів примушували працювати дедалі більше. Щоб раби трудилися старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім’ю, власне майно, їх називали «рабами з хатинами» — колонами. Але зазвичай колонам не вдавалося зміцнити своє господарство, і вони потрапляли в залежність від заможних римлян або розорялися. Тоді їх уже продавали із земельною ділянкою та боргами. На цей час серед римлян зростав прошарок люмпен-пролетарів, їх цікавили лише «хліб і видовища», а також те, чи роздаватиме гроші черговий імператор. Усе це послаблювало імперію та наближало її загибель.
Робота з термінами та поняттями
Криза — складне становище, загострення суперечностей.
Інфляція — надмірне збільшення кількості грошей і швидке їх знецінення.
Основні прояви кризи
- Праця рабів, яка була основою господарства Римської імперії, ставала більш збитковою і спричиняла загальну кризу всього рабовласницького господарства;
- Визнанням самими рабовласниками неефективності примусової праці рабів стала поява «рабів з хатинами», яких господарі наділяли невеликими ділянками землі й дозволяли створювати сім’ї і споруджувати будинки;
- Заміна рабів на орендарів – колонів, праця яких була продуктивнішою, оскільки вони віддавали власнику землі лише третину зібраного врожаю;
- Послаблення влади імператорів і перетворення армії на вирішальну силу в державі;
- Початок розпаду Римської імперії: відокремлення від неї Єгипту, Галлії та інших провінцій;
- Посилення тиску варварів на кордони Римської імперії;
Реформи Діоклетіана
У 284 р. римським імператором став командир двірцевих військ Діокл (243 — між 313 і 316 pp.). Він змінив ім’я на Цезар Гай Аврелій Валерій Діоклетіан Август. Діоклетіан вимагав від оточення покори та ставлення до себе як до бога. Перед ним падали на землю та цілували його одяг. Із правління Діоклетіана, коли давні республіканські органи владиостаточно втратили своє значення, а влада імператора нічим і ніким не обмежувалася, розпочався новий період в історії Римської імперії. Він дістав назву «домінат».
Робота з термінами та поняттями
Домінат (у перекладі з латин. — «панування») — форма правління державою, за якої влада імператора є необмеженою, а республіканські органи влади втрачають значення.
Діоклетіан отримав у спадок слабку та занепадаючу імперію. У Галлії повстали вільні землероби, колони, раби й місцеві племена, яких підтримали легіони, набрані з галлів. Вони нищили вілли заможних галлів та римлян, вбивали чиновників. Повсталі намагалися утворити незалежну державу і навіть обрали власних імператорів — Аманда й Еліана. Заворушення відбувалися й в африканських провінціях. Дворіччя захопили перські війська. Ззовні Риму загрожували племена франків та алеманів.
Діоклетіан для зміцнення імперії провів низку реформ. Унаслідок військової реформи частина армії була розташована у фортецях на кордонах імперії, а інша перебувала в містах. Це давало змогу контролювати місцеве населення і придушувати повстання на їх початку. У 296 р. нова армія з успіхом здолала повсталих у Єгипті. Потребувала реформування система управління. Імперія була майже некерованою через величезні відстані. Інколи розпорядження імператора у провінції отримували лише через кілька місяців. Діоклетіан поділив імперію спочатку на дві частини — східну і західну — й призначив своїм співправителем визначного полководця Максиміана. Згодом своїм співправителем західної частини Діоклетіан призначив Гая Галерія (242—311 pp.). Максиміан, який управляв східною частиною, також обрав собі співправителя — Флавія Констанція Хлора (264—306 pp.). Але й за умов поділу імперії Діоклетіан залишався одноосібним правителем із необмеженою владою. Така система управління дістала назву тетрархії — правління чотирьох. Новий поділ, на думку Діоклетіана, повинен був посилити владу та поліпшити управління імперією. Крім цього, імперію було поділено на 12 областей (діоцезів) і поряд зі старими провінціями організовано 100 нових.
Збирання податків та придушення повстань покладалися тепер на місцеву владу. Існували окремо військова і цивільна влада. Всі чиновники були поділені на розряди, відповідно до яких визначалася платня, становище у суспільстві тощо. Також була визначена і система звертань. Такі звернення як «ваша світлість», «ваша святійшість» та інші набули поширення саме тоді.
Ще одним завданням, яке Діоклетіан ставив перед собою, була боротьба з християнством. На його думку, християни становили загрозу для влади, оскільки їхні громади накопичили гроші та були добре організовані. У 303 р. він видав закон, яким заборонив християнство. Було наказано руйнувати церкви й палити християнські книги. Кожен віруючий мав принародно зректися своїх поглядів і принести жертву язичницьким богам та імператорам. Тих, хто відмовлявся, піддавали переслідуванням, тортурам, ув’язненню і навіть страчували. Майно християн конфісковували на користь держави.
У 305 р. Діоклетіан і Максиміан зреклися влади й передали її цезарям Галерію та Констанцію Хлору. Але невдовзі провінції почали проголошувати власних імператорів. Виникла нова боротьба за владу.
Цікаво знати
Діоклетіан покінчив життя самогубством. Він отримав запрошення на бенкет від імператорів Константина та Ліцинія, але відмовився взяти в ньому участь, пославшись на старість та слабке здоров’я. У відповідь імператори надіслали йому листа з погрозами. Пам’ятаючи про загибель багатьох володарів Риму, Діоклетіан вирішив уникнути сорому насильницької смерті та прийняв отруту.
Реформи Константина
У 306 p. британські легіонери проголосили імператором талановитого і відважного командира, старшого сина Констанція Хлора Константина. Головним суперником Константина був син Максиміана Максенцій. Вирішальна битва між претендентами на владу відбулась у 312 р. біля містечка Червоні Скелі, поблизу Риму. Війська Максенція були розбиті, а сам полководець потонув у Тибрі. На честь цієї перемоги поблизу Колізею спорудили тріумфальну арку, яка збереглась і до наших часів. Константин увійшов до Риму. Сенатори, повіривши обіцянкам Константина відродити колишню владу сенату, проголосили його Августом. Проте Константин запровадив для сенаторів державний податок, поділивши їх на класи за кількістю майна та грошей, і дбав про збільшення кількості сенаторів-багатіїв із провінцій імперії. У 323 р. Константин позбавив влади Ліцинія — володаря сходу імперії, а згодом убив його.
У 324 р. Константин, названий пізніше Великим, став одноосібним володарем усієї Римської імперії. Всі громадяни стали підданими імператора. Імператор продовжив реформи, розпочаті Діоклетіаном. Він провів грошову реформу, замінивши знецінену срібну монету золотою — солідом. Для впорядкування збирання податків прикріпив вільних людей до землі або ремесла. За реформами Константина, селянин і ремісник мали постійно проживати на одному місці. Заборона переселятись мала забезпечити не лише виробництво сільськогосподарської продукції та ремісничих виробів, а й постійний збір податків для наповнення державної скарбниці. Коло платників податків розширювалося й внаслідок збільшення кількості колонів. Водночас Константин видав указ, згідно з яким жорстоко карали за втечу не лише колонів, а й тих, хто їх переховував.
Робота з документом
З указу Константина про колонів
Той, у кого буде знайдено чужого колона, повинен не тільки повернути його на місце його походження, а й заплатити за нього подушний податок за той час, що колон у нього перебував. А самих колонів, які надумають утікати, належить закувати у кайдани як таких, що перебувають у рабському становищі, щоб вони були змушені як покарання виконувати обов’язки рабів.
Запитання до документа
- Які покарання передбачалися указом для колонів-утікачів та тих, хто надавав їм притулок?
За правління Константина змінився й склад римської армії. Якщо раніше її основу становили громадяни імперії, то тепер у ній почало з’являтися дедалі більше найманців із племен, що проживали на кордонах імперії.
Константин увійшов в історію як перший імператор, за якого варвари ставали навіть римськими консулами.
У 324—330 pp. на місці грецької колонії Візантій на берегах протоки Босфор Константин заснував нову столицю імперії — Константинополь, яку називали «другим Римом». Щоб надати їй величі й розкоші, імператор наказав вивезти до Константинополя величезну кількість статуй і коштовних прикрас із Риму та інших міст держави. У новій столиці збудували храми старим язичницьким богам і християнські церкви. Частина римської знаті переселилася до Константинополя. На короткий час могутність імперії було відроджено.
Константин помер 22 травня 337 р. Своїми спадкоємцями він призначив синів Константина II, Констанція II, Константа і племінників Далмація Молодшого та Аннібаліана, які відразу почали міжусобну боротьбу за владу.
